сочинение на тему Мой любимый герой романа хиба ривуть волиπ

+ 0 -

LookMe22

22 апр. 2013 г., 15:52:44 (11 лет назад)

Олесь Гончар так сказав об осіб Опанаса Мирного : «Цілеспрямовану, зігріту глибокою любов'ю до народу, творчість письменника найдостовірніше засвідчує, чим жила ця людина - суворий літописець епохи». Дійсно, великий художник прагнув бути корисним Україні, передаючи літературним персонажам свої найяскравіші відчуття і самі гіркі болі. Одним з таких персонажів, який увійшов до української літератури, є Чипка, головний герой роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні»?. Його внутрішній світ, складний і суперечливий, відбився на таких же непередбачених і повних протилежності вчинках. Тому мені, наприклад, іноді дуже важко давати їм оцінку. З одного боку, моє серце переймається симпатією до скривдженого, обдарованого від природи і розумному Вареничку. З іншою, - мене приводять в обурення його злодійські вчинки. Навіть тоді, коли роман вже прочитаний до кінця, мені важко визначити своє відношення до цього героя: серце і розум ще довго сперечатимуться.
Часто нашими вчинками керують зовнішні обставини, і тоді доводиться поступатися своїми переконаннями. І на те існує поняття честі, щоб своєчасно зупинитися! Знайомлячись з життям Чипки, ми бачимо ці обставини, засуджуємо їх, оскільки вони руйнують характер і долю хлопчика, який нам подобається. Соціальна несправедливість штовхнула вчорашнього землероба на злочинний шлях. А хіба його життя було сповнене справедливості? Чипка змалочку відчуває себе нелюбимим, відкинутим, другосортним, випробував так мало радості і добра і так багато болю. Вже тоді, в дитинстві, розвивається в нім почуття помсти. Його дитячий природний розум, прагнення створювати добро часто перекривалося нервовим озлобленням і ганебними вчинками (разом з пустотливим і байдужим Григорієм Чипка з насолодою відкручує голови горобцям).
Поступово ми усвідомлюємо, що до морального падіння юнака привела зневага прадідівськими законами моралі, і навіть аморальність самої пореформеної Росії не виправдовує його позиції. У хвилини відчаю Чипка з болем запитує: «Де ж правда»? Він знаходить свою відповідь і називає грабежи на шляхах «вилученням свого», порівнянням з бідними. Коли ж Чипка остаточно збожеволів, розтоптав надії улюбленої Галі на щасливе споріднене життя, втопив залишки своєї честі у безвинній крові сім'ї Хоменков, вироком прозвучали Галини слова: «Так це і правда?! Це вона!!»!
І чомусь гірко стає за того кмітливого хлопчика, за працелюбного старанного хазяїна, за палкого закоханого хлопця… Але навіть любов ненадовго змінила характер героя : хлопець спочатку відрікся від розбійницького суспільства, став добросовісним хазяїном. І все-таки залишився колишнім Чипкой: через деякий час він знову прибігає до разбойничеству. Усе життя в душі Чипка жила злість на кривдників, і вона рухала ім. Його можна жаліти і засуджувати, не розуміти і співчувати йому, заперечувати і підтримувати його думки. Але, всупереч усьому, слід визнати, що Чипка - страшенно трагічна і морально роздвоєна особа, яку обставини зробили стихійним бунтарем, протестантом проти соціальної несправедливості.
Роман нікого не залишає байдужим, оскільки змушує замислитися над суттю людського буття, історією свого народу, над моральними цінностями особливо.