розповідь про міф гнів перуна

+ 0 -

Liya0812

01 сент. 2016 г., 10:02:20 (7 лет назад)

Перун

Після народження світу, коли бог Сварог пішов на заслужений відпочинок, його місце в небі заступив Перун — бог блискавки й грому. Високо, аж на сьомому небі стоїть храм срібночубого із золотими вусами Перуна. Його широкий двір обмурований білими стінами з мідними ворітьми. Там ніколи не буває ні ночі, ні дощу, ані снігу. Лише вічне ясне літо. То до людей після літа приходить завжди зима. Тоді, внизу над землею, клубочаться чорні хмари. Це темні зимові сили злих демонів зносять їх докупи, заморожують воду у хмарах, щоб не дати їй впасти на землю, аби там утворилася посуха і зійшла Мара на людей.

Гнівно палахкотять у небі навесні очі в Перуна, а лице аж горить сріблом і золотом. Одягає громовержець золотий сагайдак з вогненними стрілами, а в руки бере ясний меч. І тоді, як і в предковічні часи, коли на землі була лише темна ніч і Хаос, летить бог Перун за Марою на золотій колісниці, запряженій дев’ятьма вогнегривими кіньми. Коні в нього незвичайні, з золотими гривами, що вкривають їх зовсім; у них срібні копита, шовковий хвіст, вони вухами слухи слухають, а очима зорі лічать. З Перуном летять дев’ятеро синів: троє вражають злі сили стрілами, троє розбивають хмари важкими кувалдами, творячи грім, решта правлять золотогривими кіньми. А на землі вірними помічниками у громовержця є могутні богатирі Вернигора й Вернидуб. Яка силаї Яка мужність! Яка краса! Це повсякчас знову і знову нагадує Перуну його вогненну вічну молодість. Все, як і колись в доісторичні часи, коли в розтривоженому мороці тьми хрест—Сварга Сварога кресала для громовержця блискавиці, якими він благословляв усю свою рідню: ясний місяченько, красне сонце, пишну зорю, дрібен дощик та пробуджував життя в камені, лісах, травах, воді, вітрі...

Бога, народженого з каменю, одухотвореного та благословенного у світ Білобогом, за те життєтворення небо нарекло іменем Перун — той, що б’є. Відтоді Перун став наймогутнішим повелителем божественних сил неба і землі — грому і блискавки.

Про те, звідки взявся Громовик, оповідають так: ішов одного разу лісом стрілець Ілько, та й знайшов криничку з дуже ладною водою. Сів він собі коло тої кринички спочивати. Поклав хліб під боком та й заснув. Раптом чує крізь сон:

— Ілію, вставай! Ілію вставай, хліб заживай, води попивай, бо ідеш у далеку дорогу!

Пробудився Ілько, дивиться, а біля нього стоїть ангел, та й говорить те, що він чув крізь сон.

Зібрався Ілько та полинули вони обоє на небо. Відтоді Ілько став Громовиком і громами орудує.

З Громовиком мусить бути у великій злагоді Хмарник або як його називають ще —Градівник. Він у кожне громове святце постить без хліба і без води, а особливо у Святий вечір і перед Водохрищами. У такі дні він не сміє навіть вимовити ні одного слова ні до людини, ні до звірини. А коли на небі заблисне перша зірниця і вже накриють до вечері, виходить Хмарник перед хату, кланяється на всі боки і просить Громовика до вечері:

— На Свят—вечір я виходжу і зву до вечері: будь ласкав і загости, у мене си розгости. Поклоняюся тобі і всій твоїй силі, громам і громовенятам, тучам і тученятам, твоїм громовим кулям і пушкам, твоїм стрілам і всім твоїм сватцям, нові миски, нові ложки, нові глеки у мене на столі на вас, ласкавий пане, царю ждуть: не погордіть і загостіте!

Проговоривши оці запросини дев’ять разів, Хмарник зі всією родиною сідає до вечері. Перша ложка кожної страви віддається Громовикові.

У Громовика є ще другий побратим — Бурівник. Найчастіше Бурівник з’являється людям у вигляді шляхетного пана на коні. У нього є дванадцять помічників. Вони сидять на замерзлім озері і січуть лід на крупи, які разом із бурею розсипають по царинах. Хмарник відноситься до Бурівника з пошаною. Запрошує його також до себе на Святу вечерю. Часто буває, що Бурівник не з’являється. Сердитий тоді хмарник на бурю: