"Поэзия торкае душу."СРОЧНО 23 бала сразу

+ 0 -

Len2306

07 июня 2013 г., 3:00:37 (10 лет назад)

Поезія — художньо-образна словесна творчість, це твори, написані віршами. Ось що таке поезія на словниковій мові. Це сухе, безбарвне пояснення слова "поезія". Насправді ж слово "поезія" вбирає в себе багато понять. Воно пов'язане, по-перше, з поетами. Хто ж такі поети? Поети — це не просто люди, які займаються римуванням (хоча вірш може бути і без рими). Вони незвичайні люди. Талановиті, з багатобарвним сприйняттям світу, з очима, відкритими для всього прекрасного, а поезія — це стан їхньої душі. Коли цей стан співпадає з моїм, то поезія глибоко запам'ятовується, зачіпає душевні струни. Взагалі, душа, на мій погляд, — це музичний інструмент. А який він — це вже залежить від характеру людини. Отже, поезія. Я спробую дізнатися про стан моєї душі зараз, знайти той вірш, який заграє і відгукнеться в мені. Ось уже в моїх руках твори Михайла Старицького, і я перегортаю сторінки. Кожен вірш — це сповідь поета, якийсь незабутній епізод з його життя. Але не кожен вірш зачіпає мою душу. Ось, наприклад, погляд зупиняється на рядках: Добраніч, змученим, нужденним Усім трудівникам щоденним, Які й разу не склали рук! Ні, це не відповідає моєму сьогочасному настроєві. Зараз ніч-господарка входить у свої права, розстилає навкруги свої чорні килими. Пробую відшукати такий вірш, щоб гармоніював з обстановкою і моїм настроєм. Мої пошуки вдалі. Ось вірш без назви. Починається так: Ніч, Замовкли денні речі... Надокруг німа стіна... Я бачу це все навколо себе. Далі я трохи пропущу, тому що йде мова про цвіркуна, якого тут немає. Та годинник монотонно Гомонить, знай, — цок та цок. Я справді чую годинник, від цокання якого хочеться спати. І ось читаю слова: "То тремтять неначе струни..." І раптом розумію, що струни моєї душі також забриніли. Отже, на прикладі невеликого вірша М. Старицького, який взагалі мені подобається своєю ліричністю, я ще раз упевнився, що поезія — це неповторність. Однакових поетів не буває, як і взагалі однакових людей, бо в кожному є щось своє, незвичайне. Так і поезія — це сум, чарівність, музика, дотик до душі, струни якої ще довго будуть бриніти. І чим частіш — тим краще. Тоді людина буде духовно вищою і красивішою.