твір на тему: Наша дума пісня не вмре не загине.

+ 0 -

Sabinashamshodova

17 сент. 2015 г., 15:49:01 (8 лет назад)

Пісня — душа народу. Більш влучного визначення годі й шукати. Це аксіома, яка не потребує доведення.Кожен народ, як і кожна людина, має душу. Саме вона вирізняє один народ з-поміж інших. Лише вона здатна втримати від хибного кроку, захистити від чу­жого свавілля, розрадити у години скорботи та смутку, дарувати радість та сміх у щасливі дні. Душа — це менталітет, народна свідомість.Усі ці переживання виливалися у народних піснях. Слухаєш ці пісні — і ніби поринаєш у глибини історії свого народу. Ближче пізнаєш своїх пращурів, пи­шаєшся їхньою мужністю та звитягою, захоплюєшся їхнім почуттям гумору і відчуваєш невимовну радість від того, що ти є частинкою цього великого україн­ського роду.Народна приказка говорить: «Казка — брехня, а пісня — правда». Сумніва­тися у мудрості народній, перевіреній століттями, не доводиться, тому послуха­ємо, про що розкажуть нам народні пісні.Найдавніші з народних пісень розповідають про те, як занапащували нашу землю постійними набігами турецько-татарські загарбники, скільки сліз і страждань завдали нам вороги:Витоптала орда кіньмиМаленькії діти,Котрі молодії,У полон забрано.Як зайняли, то й погналиДо пана, до хана.Але як вороги не знущалися, яким тортурам не піддавали, та зламати воле­любний народ так і не змогли:Ой, козак та до зброї,Бурлака до дрюка:Оце ж тобі, вражий турчин,З душею розлука!Як говорять: «Святе місце пустим не буває». Отож не встигли позбутися турків та татар, як з’явилася інша напасть — поляки. Начебто європейці — ви­ховані, манер та наук навчені, а до народу українського ставилися гірше, ніж добрий господар до худоби. І знову «чогось наша славна Україна, гей, гей, за­смутилася».Отож треба було визволяти Україну-матір. Полишили козаки мирні справи та взялися до зброї:Гей, поїхав ХмельницькийК Золотому Броду, —Гей, не один лях лежитьГоловою в воду.А разом з Хмельницьким з любов’ю і гордістю народ оспівує в піснях Макси­ма Кривоноса, Івана Богуна, Морозенка, Байду Вишневецького та інших лицарів, які боронили свободу рідного краю.Вся ти єси, Україно,Славою покрита,Тяжким горем, та сльозами,Та кров’ю полита!Але воля лише на короткий час завітала до України, завітала та й пішла со­ні. Знову синам, батькам, чоловікам довелося братися до зброї. І ось залуналиПісні, славлячи своїх захисників:Отак Максим ЗалізнякІз панами бився,І за те він славиГарної зажився.А разом із ними билися Устим Кармалюк, Олекса Довбуш та інші.Окрім оспівування боротьби за свободу, народ виливав свій розпач і тугу в рекрутських та наймитських піснях. Кріпаки, сироти та вдови співали зі слізьми про свою приреченість, безвихідь. Чумаки в піснях виливали смуток за рідною домів­кою, розповідали про пригоди, які чатували на них під час подорожей.Але яке життя без кохання? Пісні про кохання ніби линуть із людської душі. Вони то розбудять почуття ніжності, щирості, то змусять сумувати від нерозділеного кохання, то викликають бажання захистити бідну дівчину від соціальної несправедливості. Але завжди вони вселяють віру у всеперемагаючу, нездоланну силу любові.Та чи зміг би вижити наш народ, вистояти у непримиренній боротьбі з ворогами, обставинами, соціальною несправедливістю, якби особливе місце не по­сідали жартівливі пісні? Вони веселими дотепами розважали, висміювали людські вади, вселяли оптимізм.Отож пісня — це наша історія. Позбувшись пісні, народ втратить свою істо­рію, свою душу. А народ без душі — мертвий народ. А для того, щоб подарува­ти нашим нащадкам майбутнє, треба зберегти минуле, а воно найкраще відо­бражене в народних піснях.