тема, iдея, жанр, Не знаю, ким — дияволом чи Богом — Дано мені покликання сумне: Любити все прекрасне і

(хіба ревутьволи, як ясла повні)

проміння швидше, в нім — думка й почуття. Воно іде в народи для вічного життя. Коли це слово — зброя, як день, що не схолов, коли живуть у ньому ненависть і любов. Воно влуча як куля, ця зброя золота, коли у нім ненависть з любові вироста. Воно над зорі лине, а в нім живуть як спів любов до Батьківщини і лють до ворогів. О зброє щастя, слово, я жить з тобою звик! Ти — квітка у любові, в ненависті ти — штик."

Хай цінний скарб краса твоя
І чарами її ти всіх собі звабляєш,
Та коли ти Вкраїну не кохаєш,
Ти не моя.

Нехай у грудях ти чудове серце маєш,
І серце те усіх звабля
Бо всіх до нього ти ласкаво пригортаєш,
Та коли ти Вкраїну не кохаєш,
Ти не моя.

Нехай ти розумом всю правду оглядаєш,
З гори мов сміливе орля,
А стріхи рідної не бачиш і не знаєш,
Та коли ти Вкраїну не кохаєш,
Ти не моя.

Нехай за правду в бій ти чесно виступаєш,
Нехай не жалуєш життя,
А кривди Нації в душі не відчуваєш,
Та коли ти Вкраїну не кохаєш,
Ти не моя.

Ти не моя, о ні, даремно ти гадаєш,
Що сам прийду до тебе я
І хоч би ти прийшла мене не ублагаєш,
Та коли ти Вкраїну не кохаєш,
Ти не моя.