міні твір на тему через україну через нашу хату вже качки летят

+ 0 -

Derevyanko2004

17 авг. 2013 г., 0:04:40 (10 лет назад)

Живемо ми у селі неподалік великої водойми, густо зарослої очеретом, лозняком, вода якої щедро вкрита ряскою, - розповідав мій товариш по палаті. Одним словом, ідеальне місце для дичини, водоплавної птиці. Тож і не дивно, що його вподобали дикі качки, гуси.В турботах проходить літо. Непомітно наближалась красуня осінь. У небі з’явилися ключі перелітних пернатих, що гамірливо прямували на південь. Повсюдно чулося прощальне «курли-курли», до наступної весни… Було радісно, і водночас щеміла душа за літом. Заплаву уже ранками почало затягувати першим тоненьким льодком, листя горіло осіннім багрянцем і частково опало, оголивши всі купини на ній.І раптом, що це? На одній з купин не так далеко від берега чулося жалісливе попискування та розпачливий крик дикої качки, що просила допомоги. З труднощами добралися до неї. Дика мати-качка не думала втікати, пручатися, вона була вкрай знесилена, біля неї було п’ятеро сіреньких жовтодзьобих малих качат. Очевидно, виводок був пізній, не встигла «поставити на крило», але і залишати – це було протиприродно, не по-материнському. Залишилася, хоча могла і полетіти разом з іншими в теплі краї.Виводок поселили в утепленому вольєрі. Їжу давали ту ж, що курям, гусям добре, що гості кормом не перебирали, тож і швидко росли, вбиралися в пір’я і навіть з часом стали пробувати крила.Зиму змінила весна. Кури, качки, гуси – наші домочадці, вільно розгулювали двором, пощипуючи першу зелену травичку, «гості» все ще були у вольєрі, хоч були майже дорослі.Але настав час, коли стало зрозуміло, що тримати гостей у клітці неможливо. Тож в один з днів відкрили вольєр і з сумом випустили у політ своїх сіроманців. Що буде, то буде. Не нав’язувати ж їм свій спосіб життя, тримати у неволі.Гості-качки повели себе, ніби настояні коні, рвонули радісно з матір’ю-качкою на водойму.