Яке каміння на дні моря

1 "Ви знаєте, як липа шелестить..." П.Тичини
2 "Запрошення" М.Семенка
3 "Ніч...,а човен, як срібний птах..." Є.Плужний
4 "Річний пісок слідок ногі твоєї" Є.Плужний

А звернення ліричного героя до прийдешніх поколінь, обіцянка показати безліч світів, шляхів, відчинити замкнуті двері.
Б розуміння ліричним героєм глибини й незбагненності світу, і водночас його краси.
В пейзаж-паралелізм, де картини природи передають душевний настрій ліричного героя.
Г роздвоєність ліричного героя у коханні; нещасна, але світла любов.
Д спогади ліричного героя про недовгі й щасливі дні, які він пережив із коханою, сум за неповоротно втраченим відчуттям гармонії

Любіть Україну
Краплиночку раю,
Любіть її мову
Чудову, благаю.

До вас я звертаюсь,
Нове покоління,
Ви наше майбутнє,
А ваше коріння,

В землі, що полита,
Козацькою кров’ю.
Живе Україна
Героїв любов’ю.

Любіть її гори,
Поля та долини,
Дніпро сивочолий
І гроно калини.

Любіть її мову,
Таку солов’їну,
І пісню любіть,
Бережіть Україну!

Де гуляє вітровій, -
Там цвіте краса-країна
З дивним ім'ям Сльозолий.
І колись в країні тій
Був па троні цар Плаксій,
Голова його мов бочка,
Очі - ніби кавуни.
В Плаксія було три дочки
І плаксивих три сини.
Старша звалася Нудота,
Середульшенька - Вай-Вай,
Третя донечка - Плакота,
Всі сльозливі через край.
А цареві три сини
Так і звались - Плаксуни.
Отака була сім'я
У царя у Плаксія.
Цілі дні вони сиділи,
Голосили, та сопіли,
Та стогнали, та ревли,
Сльози відрами лили.
Цар Плаксій велів сердито:
"Хай із ними день при дні
Плачуть всі в країні діти,
Бо сміятись і радіти
У моєму царстві - ні!
Хто всміхнеться - в часі тім
Я того негайно з'їм!"
Ще була у Плаксія
Грізна гвардія своя:
В ній служили молодці
Забіяки-сльозівці.
Хто сміявсь - вони хапали
І нагайками шмагали,
Так що в царстві тому скрізь
Вистачало плачу й сліз.
Цар любив, як плачуть діти,
Бо любив їх сльози пити.
Отакий був цар Плаксій
Україні Сльозолий.
Дядько Лоскотон
Але в тому диво-царстві,
Зневажаючи закон,
Жив у мандрах і митарстві
Добрий дядько Лоскотон.
Він приходив кожний вечір -
Хай чи дощ іде, чи сніг -
До голодної малечі
І усім приносив сміх.
Мав він вдачу теплу й щиру,
Ще й лукавинку в очах.
І була накидка сіра
В Лоскотана на плечах.
Лоскотливі мав він вуса
І м'якенькі, наче пух.
І м'яке волосся русе
Розсипалося до вух.
Він як прийде, залоскоче,
То сміється, хто й не хоче.
Тільки де він появлявся,
Зразу плач там припинявся,
І приходив до усіх
Голосний та щирий сміх.
Не любили Лоскотона
Цар Плаксій і Плаксуни,
Видавали заборони
Проти лоскоту вони.
І за дядьком Лоскотоном
Із нагайками в руках
Охоронці злих законів
Полювали по хатах.
Але дядько Лоскотон
Не боявся цих заслон:
Він ходив по всій країні
І носив з собою сміх
В розмальованій торбині,
В пальцях лагідних своїх.
Арешт Лоскотона

Розізливсь тоді Плаксій -
Цар країни Сльозолий.
Гнівно він гукнув із трону:
"Гей, ледачі сльозівці!
Хто впіймає Лоскотона,
Буде муж моїй дочці!
Хто його посадить в льох -
Вибирай одну із трьох!
Бо уже цей Лоскотон
Скоро нам розвалить трон:
Що тоді ми будем пити,
Як не будуть плакать діти!"
І завзяті сльозівці
Понеслись у всі кінці,
Щоб скарати по закону
Баламута Лоскотона.
Довго скрізь його шукали,
У всі шпари заглядали,
Перерили всі двори,
Обходили всі бори,
Час потратили дарма:
Лоскотона скрізь нема,
Бо його завжди і всюди
Од ловців ховали люди.
В цю країну попадеш.
ВИПИСАТИ З КАЗКИ ЧОТИРИ ПАРИ РИМ.

Чому з тобою ми не хвилі?
Удвох за руки б ми взялись
І в край щасливий полетіли,
Де ждала нас любов колись.

Чому не птахи ми з тобою?
Ми б не нудились на землі,
А над горою сніговою
З ясними хмарами жили.

Чому ми й досі не здолаєм
Свого минулого забуть?
Ми б в щасті чистім і безкраїм
Могли б, як в морі, утонуть.