Заклик до пробудження свідомої пам"яті у творах Шевченка
5-9 класс
|
Заклик-Рефрен «Відкрити двері» вказує на пристрасне бажання, прагнення, прийняття, сильну потребу, тягу до революції-нареченій. Його повторюваність є різновидом навіювання, створення мимовільного, асоціативного відчуття зображуваного. Комплексно ландшафт виглядає так. У церкві (вказівка на «хорали» - рід релігійних співів латинською мовою в католицьких і протестантських церквах) перед вівтарем стоїть молодий, який пристрасно чекає свою наречену для здійснення шлюбної церемонії. Молодий або хтось інший (той же автор) закликає відчинити двері храму, оскільки наречена з'явилася, стоїть за дверима і готова підійти до молодого. В очікуванні молодий всі завмирає на найвищій точці напруги, і в першу чергу завмирає молодий («Очі, серце...Сталі»).
Наречена з'являється, і жахливих наслідків її появи є горобина ніч (літня грозова ніч - символ грозного наростання чого-те, тривоги, втрати і смерті), закривавлені шляху (образ кривавої весілля, весілля крові нагадує створену приблизно в цей же час п'єсу «Криваве весілля» іспанського поета і драматурга Федеріко Гарсіа Лорки, в якій в ході весілля це свято також перетворюється в страшну різанину) і незвичайний дощ, який йде... невыплаканными сльозами (сльози - символ плачу, скарги і втрати, тим паче невиплакані - ті, які ще мають виплакатися або і зовсім невиплакані) і тисячами (наприклад, в контексті Біблії це слово вказує на події кінця світу і Божого суду). Отже, граничний идеализирование революції 1920-х в лірику Тичини об'єднано з визнанням катастрофічності її наслідків для української нації.
Другие вопросы из категории
Читайте также
Ярослав розумний, сів. Святополком окаянним Все зруйноване було. Бідувало бідне місто, Бідувало і село. І усю свою увагу Ярослав звернув на лад. І небавом Україна Зацвіла, як пишний сад. І небавом знову люде Багатіти почали, І Дніпром човни чужинців Знову в Київ поплили. Греки, німці, італійці, Чехи, угри — всі ішли, Купували, продавали І у Києві жили. Так живий, шумливий Київ Царгородом другим став. Як про друга, як про сина Дбав про його Ярослав. Оточив його валами, Ровом, мурами обвів. Укріпив його, оздобив І препишний двір завів. До палат ішли невпинно Чужоземні посланці, Князь сидів на пишнім троні З грізним берлом у руці. І, допущені до князя, Низько кланялись посли, І до ніг дари складали, Що з чужини принесли. В час бенкету на бандурах, Гуслях, різних сопілках Грали весело музики; Вина пінились в чарках. Співаки пісні співали, Скоморохи, штукарі, Розважаючи чужинців, Метушились у дворі. Після ситого обіду Всі виходили з палат Подивитись на верблюдів, На муштрованих звірят. І в Європі честю мали Королі, князі, царі Поріднитись з Ярославом, Побувати у дворі. Але мудрість Ярослава Вся була в його ділах, У державнім будівництві, Владі, устрою, в судах. Щоб не нищити народу І народного майна, Не хотів він воювати, Не тягла його війна. Він прогнав лише поляків І, щоб ворог тихшим став, Він твердиню понад Сяном — Ярославль свій збудував. Та ходив на печенігів І черкесів під Кавказ, Що на нашу Україну Нападали раз у раз. Та з Редедею касозьким Ярославів брат Мстислав Бивсь хоробро в поєдинку І Редедю подолав. Наш співець Боян великий, Найславніший із співців, Сплів йому вінок безсмертний Із пісень безсмертних слів. Пролетіли дні короткі... Перед смертю Ярослав Всіх своїх синів покликав І з любов'ю проказав: «Вас я, діти, покидаю, Йду я в ліпшу сторону, Але, діти, пам'ятайте Мою заповідь одну: Не сваріться,_ жийте в згоді: Тільки мир збере усе, А незгода, наче вітер, Все по полю рознесе. Як не будете всі разом Йти до спільної мети, Ви, державу зруйнувавши Подастеся у світи. Ви розгубите ту землю, Що придбали вам батьки, І тинятиметесь всюди, Як вигнанці й жебраки». Та недовго пам'ятали Діти мудрий заповіт, А нащадки Ярослава Осміяли на весь світ...