характеристику образа семена (каторжна)

+ 0 -

PHEfilimon32

28 февр. 2015 г., 0:31:42 (9 лет назад)

Ïï тiльки й звали — каторжна. Мачуха примушувала виконувати всю хатню роботу, кричав п'яний батько, знущалися мачушинi дiти й хлопцi та дiвчата на вулицi.Мала Докiя тiльки мовчала, дивилася спiдлоба вовчим поглядом. Нiколи не плакала й не просилася, як не били, чим ще бiльше (гнiвала мачуху. Одного разу пiдгледiла мачуха, як Докiя гралася з ïï маленьким сином, просила поцiлувати ïï, бо нiхто тут до неï добре не ставиться, не любить i не жалiє. Вона ïï висмiяла й звелiла пiвторарiчнiй дитинi вдарити дiвчинку. Та вдарила. Бiльше каторжна не пiдходила до дiтей. На вулицi на образи вiдповiдала кулаками. Ховалася од людей у гущавинi садка, бiля калини, виповiдала тiй своє горе. Мачушинi дiти пiдслухали й розповiли своïй матерi. Та (побiгла iз сокирою й зрубала кущ — щоб мовляв, од роботи тут не ховалася, хоч Докiя просила та молила ïï, не робити цього. Потiм потягла дiвчинку за волосся до хати.Минули роки, стала Докiя дiвчиною, але життя ïï не змiнилося. Як i ранiше, била ïï мачуха, пригнiчувала, зневажав п'яний батько. (Подруг не мала — соромно вийти в дрантi на вулицю. Так зачерствiла, що вiдiпхнула Христю, котра хотiла з нею потоваришувати. Почала замислюватися над тим, навiщо живе, за що ïй така кара. Мучилася, журилася й захотiла помститися.Одного разу мачуха послала ïï до тiтки Одарки глечика попрохати. А там у хатi вечорницi були. Парубки-шахтарi в червоних сорочках, у гарних чоботах, одержавши на шахтi грошi, пригощають дiвчат. Спiвають пiсень шахтарських, один на гармонiï грає. Докiя зайшла, парубок, що грав, кинувся до неï, обняв. А вона його вiдпихнула та й утекла. Але його чорнi брови запали в душу, нiч не спала. Потiм усе у вiкно його видивлялася. Якось зустрiв дiвчину той парубок на лева, 11 увечерi. Схопив за руку, не дав утекти. Потiм обiйняв, поцiлував.I Докiя покохала Семена всiм серцем. Виходила до нього в садок обнiмалися-милувалися. Пройшла весна, лiто, минулося й щастя Якось Семен попрощався — i зник зовсiм. А зустрiла на вулицi вилаяв каторжною, вiдвернувся. Дiвчата побачили — регочуть. Сказали, що вiн уже давно до Прiськи ходить.Серце Докiï запалало жагою помсти. На вечорницях Семен знову вiд неï вiдвернувся. I вона вирiшила спалити хату з усiма, хто над нею смiявся. Побiгла додому по сiрники, зайшла з боку повiтки, знайшла нi хоть сухоï соломи й, не тямлячи себе, запалила. Потiм згадала, що в хатi дочка господинi вечорниць, Санька, яка так прихильно до неï ставила ся. То це й вона згорить? Не думаючи, Докiя кинулася на вогонь i стала тiлом своïм гасити. На крик вибiгли дiвчата й хлопцi, врятували i iАле вона, обгорiла, довго не прожила. Поховали ïï, нiхто й не по жалкував за нею, не поплакав, хiба що дiвчина Санька.