Добро та зло в житті та в душі людини в творі М. Хвильового " Я романтика"

+ 0 -

Aai0908

20 авг. 2015 г., 20:00:47 (8 лет назад)

Новела «Я (Романтика)» має ліричний зачин. Саме з нього постає зримий, реальний образ матері-України: «З далекого туману, з тихих озер загірної комуни шелестить шелест: то йде Марія». Матір приходить до сина, коли він має хвилинку для перепочинку між жорстокими битвами. «Моя мати — наївність, тиха жура і добрість безмежна… І мій неможливий біль, і моя нестерпна мука тепліють у лампаді фанатизму перед цим пре­красним печальним образом».

Але поступово наростає тривога, насувається гроза, син бачить в очах матері «дві кришталеві росинки». Чому ж у чудових очах рідної людини сльози, над чим плаче мати-Україна? Мабуть, над дилемою гуманності й фанатизму, людяності та сліпої відданості абстрактній ідеї. Письменник хоче допомогти осмислити про­тиставлення світлого й чорного, добра і зла, що живуть у душі головного героя новели.

З одного боку — це інструмент, який повинен вершити рево­люційний суд, а з другого — людина, яка вміє любити, бути ніж­ною, яка невидимою силою любові зв’язана з матір’ю.

М. Хвильовий по-новому розкрив перед читачем споконвічну суперечку між життям і смертю. Стомлений син шукає спокою на старечих материних долонях. «Я — чекіст, але я і людина», — підкреслює головний герой. Отже, хочеться вірити, що цією люди­ною насправді має чинитися справедливий суд іменем народу. Але між двома началами терзається душа «м’ятежного сина: Андрія і мати, Тагабат — людина, з холодним розумом і з каменем замість серця». Герой не бачить виходу. Саме в такі хвилини він, кому­нар, викликає співчуття.

Через роздвоєність душі син мусив застрелити матір. «Тоді я у млості, охоплений пожаром якоїсь неможливої радості, заки­нув руку на шию своєї матері й притиснув її голову до своїх грудей. Потім підвів маузера й нажав на скроню». І це в ім’я революції, в ім’я дороги до загірних озер невідомої прекрасної комуни…».

Отже, письменник намагається підвести нас до висновку, що такий вчинок міг здійснити тільки справжній революціонер, який у критичну хвилину «голови не загубив». Але ми все більше почи­наємо розуміти, що фанатична відданість ідеї несе тільки зло, уби­ває почуття справедливості, почуття розуміння добра й правди, руйнує людську особистість, людське «я».