Мої роздуми над поемою"Мойсей"

+ 0 -

Dnr16

29 мая 2014 г., 12:46:42 (9 лет назад)

Твори Івана Франка хвилюють і захоплюють сучасного читача. Написані геніальним майстром слова, вони є згустком болю письменника, для якого доля свого народу була головною проблемою життя і творчості.
Саме в поемі "Мойсей", яка є вершиною літературної спадщини Каменяра, поет осмислює Історичну долю українського народу, трагічні шляхи його буття
Поема починається прологом, в якому визначається адресат — український народ:
Народе мій, замучений, розбитий,
Мов паралітик той на роздорожжу,
Людським презирством, ніби струпом, вкритий!
Цей ліричний зачин звучить як заповіт автора, його лірична сповідь, пророче послання своєму народові.
І. Франко переосмислив біблійну легенду про Мойсея та євреїв, розглянувши її у зв'язку з долею українського народу, з його визволенням від гніту. Зображуючи стародавніх ізраїльтян, письменник мав на увазі своїх знедолених земляків-українців. Автор пише, що сорок років євреї блукали пустелею, щоб відшукати обітованну Палестину. Цей тернистий шлях ізраїльтян нагадує читачеві трагічні сторінки історії українського народу, який віками боровся за свою волю.
У поемі Мойсей показаний як вождь народу, але одночасно і як самовідданий його слуга, що має за мету привести ізраїльтян до нового, щасливого життя. Хоча фізично Мойсей досить слабкий, та "в очах його все щось горить, мов дві блискавки в хмарі".
Йому бридке оте низьке, напівтваринне існування, що охопило його табір. І коли народ, підбурений Датаном і Авіроном, перестав вірити Мойсееві, той закликає людей не коритися обставинам, а йти далі.
"Мов дітям безумним", Мойсей розповідає людям казку про те, як дерева обирали собі короля. Жодне з розкішних дерев не захотіло служити людству, лише терен погодився:
І служитиму зайцю гніздом,
Пристановищем птаху,
Щоб росли ви все краще, а я