що спільного у джима хокінса з діком сендом????
5-9 класс
|
Спільне
Дік Сенд Джим Хокінс
Вони були мужні
Вони подорожували по морю
Були добрими і сміливими
Були моряками
Відмінне
Дік Сенд Джин Хокінс
був капітаном Шукав скарби
Йому було 15 Був матросом
Дік був сиротою У Джима не було друзів
Другие вопросы из категории
Читайте также
Пишно займались багрянії зорі
Колись навесні,
Любо лилися в пташиному хорі
Пісні голосні;
Грала промінням, ясним самоцвітом
Порання роса,
І усміхалась весняним привітом
Натури краса.
Гордо палала троянда розкішна,
Найкраща з квіток, –
Барвою й пахом вродливиця пишна
Красила садок.
А соловейко троянді вродливій
Так любо співав,
Голосом дивним співець чарівливий
Садки розвивав;
Слав до вечірньої зорі прощання,
Що гасла вгорі,
Ще ж голосніше співав на вітання
Поранній зорі…
Вже пролетів, немов пташка зальотна,
Весняний той час, –
Осінь холодная, осінь вільготна
Панує у нас.
Тихо спускається нічка осіння, –
Година сумна;
Місяць холоднеє кида проміння;
Здалека луна
Пугача віщого крик – гук єдиний.
Діброва німа.
Де ж соловейко? де ж спів солов’їний?
Ох, де ж він? Нема!
В вирій полинув, де вічная весна,
Натхненний співець.
Вічно красує там рожа чудесна,
Там теплий вітрець;
Глухо і смутно кругом на просторі,
Мій гаю сумний!
Кинув співець тебе в тузі та в горі,
Тебе й край рідний.
Тиша така тепер всюди панує.
Лиш в листі сухім
Вітер зітха, мов дріада сумує,
Із жалем глухим.
Чом я не маю огнистого слова,
Палкого, чому?
Може б, та щира, гарячая мова
Зломила зиму!
І розлягалась би завжди по гаю
Ясна-голосна
Пісня, й розквітла б у рідному краю
Новая весна.
Та хоч би й крила мені солов’їні,
І воля своя, –
Я б не лишила тебе в самотині,
Країно моя!
Ярослав розумний, сів. Святополком окаянним Все зруйноване було. Бідувало бідне місто, Бідувало і село. І усю свою увагу Ярослав звернув на лад. І небавом Україна Зацвіла, як пишний сад. І небавом знову люде Багатіти почали, І Дніпром човни чужинців Знову в Київ поплили. Греки, німці, італійці, Чехи, угри — всі ішли, Купували, продавали І у Києві жили. Так живий, шумливий Київ Царгородом другим став. Як про друга, як про сина Дбав про його Ярослав. Оточив його валами, Ровом, мурами обвів. Укріпив його, оздобив І препишний двір завів. До палат ішли невпинно Чужоземні посланці, Князь сидів на пишнім троні З грізним берлом у руці. І, допущені до князя, Низько кланялись посли, І до ніг дари складали, Що з чужини принесли. В час бенкету на бандурах, Гуслях, різних сопілках Грали весело музики; Вина пінились в чарках. Співаки пісні співали, Скоморохи, штукарі, Розважаючи чужинців, Метушились у дворі. Після ситого обіду Всі виходили з палат Подивитись на верблюдів, На муштрованих звірят. І в Європі честю мали Королі, князі, царі Поріднитись з Ярославом, Побувати у дворі. Але мудрість Ярослава Вся була в його ділах, У державнім будівництві, Владі, устрою, в судах. Щоб не нищити народу І народного майна, Не хотів він воювати, Не тягла його війна. Він прогнав лише поляків І, щоб ворог тихшим став, Він твердиню понад Сяном — Ярославль свій збудував. Та ходив на печенігів І черкесів під Кавказ, Що на нашу Україну Нападали раз у раз. Та з Редедею касозьким Ярославів брат Мстислав Бивсь хоробро в поєдинку І Редедю подолав. Наш співець Боян великий, Найславніший із співців, Сплів йому вінок безсмертний Із пісень безсмертних слів. Пролетіли дні короткі... Перед смертю Ярослав Всіх своїх синів покликав І з любов'ю проказав: «Вас я, діти, покидаю, Йду я в ліпшу сторону, Але, діти, пам'ятайте Мою заповідь одну: Не сваріться,_ жийте в згоді: Тільки мир збере усе, А незгода, наче вітер, Все по полю рознесе. Як не будете всі разом Йти до спільної мети, Ви, державу зруйнувавши Подастеся у світи. Ви розгубите ту землю, Що придбали вам батьки, І тинятиметесь всюди, Як вигнанці й жебраки». Та недовго пам'ятали Діти мудрий заповіт, А нащадки Ярослава Осміяли на весь світ...