вірш г.мороза забута мова матиринська
5-9 класс
|
Материнська моваБурхлива, як життя, ти - рідна мово,
Зовеш і мелодійністю чаруєш.
Немов метелик, на вогонь лечу я
В гарячі і палкі обійми слова.
Від тебе вже не можу відірватись,-
Сильнішої від тебе не існує…
Моє ти серце, кров, яка вирує,
Аби клітинку кожну напувати.
Без слова неможливе існування.
Із перших днів буття явилось слово,
А з нього народилась рідна мова,
І це не просто засіб спілкування.
Вона - душа народу, чиста й мудра,
Жива як люди, що її створили,
Це пісня мами й перший крик дитини,
Історія, традиції, культура.
О мово, багатостраждальна мово!
Яких лихих годин ти зазнавала:
Твоїх співців у тюрмах катували,-
Народ, закоханий у рідне слово.
Немов весна, щораз встає в обнові
Квітує, і не вмре уже ніколи,
Не стихне, не зів'яне у покорі
Моя кохана материнська мова!
Не згасне хай повік вогонь любові,
І щастя, й гордості, що є ще люди
І той народ, що не посмів забути
Красу співучої своєї мови.
Другие вопросы из категории
Читайте также
Треба виписати вірш на завтра, можна з книжки або інтернета. Не можу ніде знайти. Допоможіть будьласка.
вірші За сонцем хмаронька пливе усі порівняння
За сонцем хмаронька пливе,
Червоні поли розстилає
І сонце спатоньки зове
У синє море: покриває
Рожевою пеленою,
Мов мати дитину.
Очам любо. Годиночку,
Малую годину
Ніби серце одпочине,
З Богом заговорить...
А туман, неначе ворог,
Закриває море
І хмароньку рожевую,
І тьму за собою
Розстилає туман сивий,
І тьмою німою
Оповиє тобі душу,
Й не знаєш, де дітись,
І ждеш його, того світу,
Мов матері діти.
Слава
2, Вірш "Росли укупочці,зросли" є зразком лірики
а. пейзажної
б. громадянської
в. філософської
г. інтимної
3,Установіть відповідність:
Худ засіб
1, риторичне запитання
2, епітет
3, порівняння
4, тавтологія
Приклад:
а. любов безвічну,сугубу
на той світ тихий принести
б. росли укупочці,зросли
сміятись,гратись перестали
в. ти сіяла,пишалась,
як квіточка в полі
г. ходімо дальше,дальше слава
а слава-заповідь моя
д. а ти збрехала
які з нас люде?та дарма!
усякий минав,
І ніхто не пізнав діаманта того.
Йшли багато людей і топтали його.
Але раз тим шляхом хтось чудовний ішов,
І в пилу на шляху діамант він найшов.
Камінець дорогий він одразу пізнав,
І додому приніс, і гарненько, як знав,
Обробив, обточив дивний той камінець,
І уставив його у коштовний вінець.
Сталось диво тоді: камінець засіяв,
І промінням ясним всіх людей здивував,
І палючим огнем кольористе блищить,
І проміння його усім очі сліпить.
Так в пилу на шляху наша мова була,
І мислива рука її з пилу взяла.
Полюбила її, обробила її,
Положила на ню усі сили свої,
І в народний вінець, як в оправу, ввела,
І, як зорю ясну, вище хмар піднесла.
І на злість ворогам засіяла вона,
Як алмаз дорогий, як та зоря ясна.
І сіятиме вік, поки сонце стоїть,
І лихим ворогам буде очі сліпить.
Хай же ті вороги поніміють скоріш,
Наша ж мова сія щогодини ясніш!
Хай коштовним добром вона буде у нас,
Щоб і сам здивувавсь у могилі Тарас,
Щоб, поглянувши сам на створіння своє,
Він побожно сказав: «Відкіля нам сіє?!