ти не любиш мене микола вороний аналіз вірша
10-11 класс
|
ну там про нерозділене кохання
Другие вопросы из категории
розкривається в новелі "Шаланда в морі" краса людської вірності й кохання, материнської любові й почуття відповідальності за долю своєї землі?
Чому роман В. Підмогильного "Місто" - психологічний твір?
Які риси українського національного характеру розкривається усмішках Остапа Вишні?
1. Я до тебе прийшов, моя мати,
Третя Рота, кохана моя...
(«Третя Рота»)
2. Учитель мій! Як ми тебе любили,
як слухали тебе в полоні юних мрій!
(«Учитель»)
3. Співали пташки голосисто
у сяйві з небесних вершин...
(«Співали пташки голосисто...»)
4. По полях пустинних їде гордовито
осінь жовтокоса на баскім коні.
(«Осінь»)
5. Падають тепло і глухо
яблука в нашім саду.
(«Чекання»)
6. Кращого не знаю, далі мої сині,
Як весну стрічати на моїй Вкраїні.
(«Солов'їні далі, далі солов'їні...»)
Читайте также
Ти не любиш мене, ти не любиш мене,
Я не дуже за теє журюся;
Як погляну на личенько любе, ясне,
То веселий, мов цар, я роблюся.
Ненавидиш мене, те говорять мені
Сі коханії уста-рубіни;
Але дай поцілую ті уста знадні,
То забуду всі прикрі хвилини!
Хай цінний скарб краса твоя
І чарами її ти всіх собі звабляєш,
Та коли ти Вкраїну не кохаєш,
Ти не моя.
Нехай у грудях ти чудове серце маєш,
І серце те усіх звабля
Бо всіх до нього ти ласкаво пригортаєш,
Та коли ти Вкраїну не кохаєш,
Ти не моя.
Нехай ти розумом всю правду оглядаєш,
З гори мов сміливе орля,
А стріхи рідної не бачиш і не знаєш,
Та коли ти Вкраїну не кохаєш,
Ти не моя.
Нехай за правду в бій ти чесно виступаєш,
Нехай не жалуєш життя,
А кривди Нації в душі не відчуваєш,
Та коли ти Вкраїну не кохаєш,
Ти не моя.
Ти не моя, о ні, даремно ти гадаєш,
Що сам прийду до тебе я
І хоч би ти прийшла мене не ублагаєш,
Та коли ти Вкраїну не кохаєш,
Ти не моя.
світа,
Я не боюсь тобі життя одняти,
Ти будеш, мов руїна, листом вкрита.
Плющ їй дає життя, він обіймає,
Боронить від негоди стіну голу,
Але й руїна стало так тримає
Товариша, аби не впав додолу.
Їм добре так удвох, – як нам з тобою, –
А прийде час розсипатись руїні, –
Нехай вона плюща сховає під собою.
Навіщо здався плющ у самотині?
Хіба на те, аби валятись долі
Пораненим, пошарпаним, без сили
Чи з розпачу повитись на тополі
І статися для неї гірш могили?