Що зробив Я.Мудрий для підвищення рівня освідченості в Київській Русі?

сказати співае на всі заставки,не бачить далі свого носа,править небилиці,збили бучу

знати,

все у світі

по-своєму

знову назвати.

Я назвав би

волошку

тоді

голубинка,

щоб дорослі

ще більше

її полюбили.

А хлоп'ят і дівчат

я б назвав

любенята,

щоб іще веселіше

було їм гуляти.

Я б ласкаву тополю

назвав

лопотуля,

щоб вона для птахів

дарувала притулок.

А бабусю

назвав би тоді я

любуся,

щоб світилася ніжністю

кожна бабуся.

І цвіли б любенят

голубинкові очі,

і любусі

гуляли б із ними

охоче,

а над ними

співала б собі

лопотуля,

і цю пісню її

всі б навколо почули!..

Та речей безіменних

на світі нема.

жаль, що є вже

для всього

давно імена...

красується золотими сережками ліщина і на пригрітих сонцем галявинах випинаються молодими соковитими стрілами трави. У таку пору я поспішаю в ліс. Поспішаю в гості до самої весни. Ранок теплий, сонячний. Дихає свіжістю земля. Ніколи ліс не пахне так солодко і терпко, як у цю вранішню годину. Сльозяться крихітні струмки, шукають дорогу до річечки. Ліс живе передчуттям зеленої повені листя і трав. Він посвітлішав, виграє новими кольорами, звуками. Чуєте, з вільшаника долинає голосна пісня: при-ди-кум... чай-пить... чай-пить... Хто ж це запрошує випити чаю? Та це ж співочий дрізд! Він зовсім недавно повернувся з далекої Африки і тепер спішить повідомити про це ніжними трелями. Дрозда підтримують і зяблик, і шпак. Вони також радіють, повернувшись до рідного лісу. Синиця, яка ніколи не бачила заморських земель, дивиться на них з особливою заздрістю. А от вівсянка і досі не йме віри, що настала весна. Сидить на сосновій гілці і все перепитує: «Чи це так? Чи це так?» «Так, так, так», - відповідає їй дятел. «Угу, угу», - підтакує кільчаста горлиця. Здається, пернате населення лісу шаленіє від п'янкого повітря, світла, тепла. Йду лісовою стежкою і скрізь бачу прикмети весни. Серед чагарників пурхає метелик-кропив'янка. На його крильцях - справжня веселка: чорні, жовті, коричневі розводи на червоному тлі, блакитна мережка. І раптом не стало метелика. Де ж він подівся? Ага, сів на торішню траву, склав крильця і став непомітним. Гарно замаскувався. А коли розгорнув крильця - у повітря знов злетіла барвиста квітка. Побачив я і сонечко. Воно сиділо на сухому стеблі деревію і ніяк не могло відважитись на політ, хоч і піднімало червоні з чорними цятками надкрилля. Узяв я комашку в долоню і зігрів своїм диханням. Сонечко розправило крильця і зникло з очей. А в траві під кущем ліщини затаїлося зайченя: і, не ворухнулось, коли я обережно пройшов мимо. Цілий день бродив я весняним лісом. А під вечір зяблик попередив мене: збирається на дощ. На гарну погоді він співає веселу пісеньку, а перед дощем починає одноманітно рюмити. Точна прикмета. Ще жодного разу не підвів мене пернатий барометр*. Що ж, пора йти додому. (357 слів)За Степаном Мацюцьким *Барометр – прилад для вимірювання атмосферного тиску. 6. відшукай і випиши з твору слова, якими автор описує: Осоку - … , ліщину - …, траву - …, метелика - …. . 7. Постав і запиши два запитання за змістом твору. 1) 2) 8. Поміркуй і запиши, чому твір Степана Мацюцького «В гостях у весни» має таку назву. Запропонуй свій заголовок.

запитав пивень.
-Ого, що я бачу! - (______________) видповив осел. - От би й нам так! - (______________) сказав пивень.