повість ирій мене навчила

струнка, горбочок, повість, ярина, вершина, алея, чарівний, бур'ян, рослина, зелена, струмок, травень, верховина, острів, росинка, хвиля, земля, горобина, буран, хвилина, чайка, яхта, океан, повітря, травичка, аеродром.

знати,

все у світі

по-своєму

знову назвати.

Я назвав би

волошку

тоді

голубинка,

щоб дорослі

ще більше

її полюбили.

А хлоп'ят і дівчат

я б назвав

любенята,

щоб іще веселіше

було їм гуляти.

Я б ласкаву тополю

назвав

лопотуля,

щоб вона для птахів

дарувала притулок.

А бабусю

назвав би тоді я

любуся,

щоб світилася ніжністю

кожна бабуся.

І цвіли б любенят

голубинкові очі,

і любусі

гуляли б із ними

охоче,

а над ними

співала б собі

лопотуля,

і цю пісню її

всі б навколо почули!..

Та речей безіменних

на світі нема.

жаль, що є вже

для всього

давно імена...

красується золотими сережками ліщина і на пригрітих сонцем галявинах випинаються молодими соковитими стрілами трави. У таку пору я поспішаю в ліс. Поспішаю в гості до самої весни. Ранок теплий, сонячний. Дихає свіжістю земля. Ніколи ліс не пахне так солодко і терпко, як у цю вранішню годину. Сльозяться крихітні струмки, шукають дорогу до річечки. Ліс живе передчуттям зеленої повені листя і трав. Він посвітлішав, виграє новими кольорами, звуками. Чуєте, з вільшаника долинає голосна пісня: при-ди-кум... чай-пить... чай-пить... Хто ж це запрошує випити чаю? Та це ж співочий дрізд! Він зовсім недавно повернувся з далекої Африки і тепер спішить повідомити про це ніжними трелями. Дрозда підтримують і зяблик, і шпак. Вони також радіють, повернувшись до рідного лісу. Синиця, яка ніколи не бачила заморських земель, дивиться на них з особливою заздрістю. А от вівсянка і досі не йме віри, що настала весна. Сидить на сосновій гілці і все перепитує: «Чи це так? Чи це так?» «Так, так, так», - відповідає їй дятел. «Угу, угу», - підтакує кільчаста горлиця. Здається, пернате населення лісу шаленіє від п'янкого повітря, світла, тепла. Йду лісовою стежкою і скрізь бачу прикмети весни. Серед чагарників пурхає метелик-кропив'янка. На його крильцях - справжня веселка: чорні, жовті, коричневі розводи на червоному тлі, блакитна мережка. І раптом не стало метелика. Де ж він подівся? Ага, сів на торішню траву, склав крильця і став непомітним. Гарно замаскувався. А коли розгорнув крильця - у повітря знов злетіла барвиста квітка. Побачив я і сонечко. Воно сиділо на сухому стеблі деревію і ніяк не могло відважитись на політ, хоч і піднімало червоні з чорними цятками надкрилля. Узяв я комашку в долоню і зігрів своїм диханням. Сонечко розправило крильця і зникло з очей. А в траві під кущем ліщини затаїлося зайченя: і, не ворухнулось, коли я обережно пройшов мимо. Цілий день бродив я весняним лісом. А під вечір зяблик попередив мене: збирається на дощ. На гарну погоді він співає веселу пісеньку, а перед дощем починає одноманітно рюмити. Точна прикмета. Ще жодного разу не підвів мене пернатий барометр*. Що ж, пора йти додому. (357 слів)За Степаном Мацюцьким *Барометр – прилад для вимірювання атмосферного тиску. 6. відшукай і випиши з твору слова, якими автор описує: Осоку - … , ліщину - …, траву - …, метелика - …. . 7. Постав і запиши два запитання за змістом твору. 1) 2) 8. Поміркуй і запиши, чому твір Степана Мацюцького «В гостях у весни» має таку назву. Запропонуй свій заголовок.