Твір на тему : "Маруся Чурай дівчина з легенди" заранее спасибо

+ 0 -

Laurasadenova

10 нояб. 2014 г., 2:07:42 (9 лет назад)

Маруся Чурай - дівчина з легенди чи історична постать? Достовірних доказів немає, так як під час пожежі в Полтаві 1658 року згоріли всі документи міських судових справ. Але про дівчину, яка мала чарівний голос і поетичний дар, в Україні ходило стільки переказів і легенд, що цілком ймовірно, що Маруся - особа історична. Можливо, вона й справді жила на Полтавщині, складаючи і виконуючи пісні, які любив народ, а деякі дійшли і до наших днів. Не випадково Ліна Костенко обрала саме її героїнею свого твору. Тільки на перший погляд, у романі описується життя дівчини-співачки. Вельми але е доля переплітається з долею України. Якщо дивитися Марусиными очима на тодішню Україну, то будеш сприймати красу степів, неба, лісів: «Така краса, висока і нетлінна, що зупиняйся і з Богом говори».

Особиста драма Марусі Чурай відбувалася на тлі всенародної драми, так як це було в трагічний період визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького! І дівчина звернулася до пісні, щоб висловити своє ставлення до того загального лиха, яке спіткало її Батьківщину. Ось чому образ Марусі Чурай виступає в єдності з образом України. Тільки в родині, де шанується народна мораль, де уболівання за щастя і процвітання Батьківщини було основним правилом людської поведінки, міг з'явитися такий щирий, суто народний талант.

Доброю і красивою була її мати, доброю людиною був батько, вірно любили вони один одного. Вбили батька вороги, тому і не дивно, що загальнонаціональне боліло у її душі - це була її доля. Основною рисою національного, наскрізь українського характеру героїв є почуття обов'язку. І любов Маруся розуміє як духовне єднання, як полнокровную життя в громаді, як творчість.

Маруся прагне до високих почуттів і дій, хоче пізнати людську радість і страждання у всій повноті. І коли Григорій - палку любов - зрадив їх любов, вона звинувачує себе з-за того, що не побачила раніше, які вони різні: «нерівня душ - це гірше, ніж майна!» Навіть, коли він, сповнений каяття, прийшов до неї за прощенням, вона не піддалася слабкості, так як вже зрозуміла, наскільки різні вони люди. Григорій сватається - вона відповідає відмовою. І Чураїха не може підняти руки, щоб благословити їх: «Він говорив, і відбувалось диво. Він зраду якось так перетворив, так говорив беззахисно й правдиво, - неначе він про подвиг говорив».

У романі Ліни Костенко, всупереч народним легендам, Маруся винна - у відчаї хлопчик сам випиває отруту, який Чураевна приготувала собі. Не розповідає Маруся цього суддям, так як не хоче більше жити. Порятунок прийшов від Богдана Хмельницького, який видав універсал про скасування вироку, у ньому він підкреслює, що не тільки за бойові заслуги її батька, а за талант співачки. Гетьман виступає в романі носієм справедливості, його розум осягає всі народні потреби. Та дівчина вже не може відродитися для нового кохання. Так і країна, кинута на поругання ворогові, растеривается, втрачає опору духу. Поховавши матір, йде Маруся в Київ на прощення. І краса рідної землі пестить її исстрадавшееся серце, а творче натхнення народжує пісню. Але з часом дивовижна краса поступається місцем «растерзанному Києву». Дивлячись на спустошену, випалену землю, Маруся розуміє, що її особиста біда - лише маленька краплинка в морі всенародного горя.

Ліна Костенко поставила народну співачку вище особистої трагедії, показала духовне життя нації крізь призму її нещасливого кохання. І довела, що творчість, що спирається на духовну красу народу, - безсмертна.