метафори і епітети у вірші дим Ігоря Калинець

височині.

Вона в останній заметілі сниться,

Її угадуєш по довшім дні.

Вона - в бруньках блискучих на каштані,

В снігу рудому, у струмках брудних,

Що чистим сріблом грають у тумані.

Мов бруд ніколи й не торкався їх.

Вона - у краплях, що спадають дзвінко

Із голих віт, які стрясає птах.

Вона - в підсніжній зелені барвінку,

В сережках на березових гілках.

Вона — у кузні, де нетерпеливо

у перегони грают молотки,

у верболозі,сплетеним примхливо,

що червониє тихо край ріки.

Вона — в душі, що рветься у дорогу,

у пісні, що не здатна вже мовчать;

вона-в очах,що чорно і волого

під білоюю хустинкою блищать

1.Реве та стогне Дніпр широкий, a)синоніми, інверсія, метафора, епітет
2.Сердитий вітер завива, б)епітет, метафора
3.Додолу верби гне високі, в)інверсія, метафора
4.Горами хвилю підійма. г)гіпербола, метафора
5.І блідий місяць на ту пору д)епітет
6.Із хмари де-де виглядав, е)метафора
7.Неначе човен в синім морі, э)порівняння
8.То виринав, то потопав ж)антоніми, метафор