художній аналіз вірша "Минають дні , минають ночі "

+ 0 -

Valeia56

17 авг. 2015 г., 16:36:57 (8 лет назад)

У вірші "Минають дні, минають ночі" звучить критика людей, які змирилися з підневільним становищем, відійшли від активних дій, стали пасивними. Звертаючись до Бога, Шевченко просить його дати долю якщо не добру, то хоча б не злу. Поет стверджує, що байдужість - найстрашніше, що може бути.Щоб відтворити сумний настрій ліричного героя, втомленого життям, поет застосовує повтори («минають дні, минають ночі, минає літо»), в тому числі метафоричні («гаснули думи, серце спить») та поетичне перенесення («шелестить / пожовкле листя»).  Роздум  автора уповільнюється,  стимулюючи читача задуматись про вічний плин людського життя, що йде і обертається, наближаючи людину до вічного спокою.
Проте спокій не притаманний ліричному героєві, який звик до активної діяльності, і вже звучить у поезії народнопісенний ритм, який змінює тональність і ритмомелодику твору. Риторичні запитання і звертання («Доле, де ти? Доле, де ти?») надають розповіді жвавості, енергійності, впевненості в собі. Ліричний герой просить у долі якщо не сприяння, то неспокою.
Далі вірш будується на такому художньому прийомі, як антитеза. Протиставляються два способи життя — активний і пасивний. Перед читачем постають два типи людини: той, хто хоче «серцем жити і людей любити», зробити для них якусь корисну справу, та інший, що ладен «впасти у кайдани», тобто жити рабом, «спати на волі», «гнилою колодою по світу валятись» і «сліду не кинуть ніякого, однаково, чи жив, чи за гинув». Для більшої виразності своєї думки автор повторює в одному випадку слово «жити», а в другому — «спати», і цим поглиблює контрастну картину. Яскраві епітети і метафори («серцем замирати», «гнилою колодою... валятись»), а також інверсія («і сліду не кинуть ніякого») підкреслюють беззмістовність і порожнечу сірого, бездуховного життя людини. Цій меті слугує у побудові речення і багаторазове повторення однакових сполучників («і спати на волі — і заснути навік-віки, і сліду не кинуть ніякого...»), які підкреслюють одноманітність людського життя.