що росте та без кореня?

Початковий рівень
Завдання 1-6 мають по чотири варіанти відповідей, серед яких лише ОДНА ПРАВИЛЬНА. Оберіть правильну відповідь
1. Укажіть епічний жанр, який характеризується зосередженістю на одній події в житті головного героя, стислими описами та обмеженою кількістю дійових осіб.
A) оповідання;
Б) повість;
B) роман;
Г) новела.
2. Укажіть, яку річ почала шукати Настуня, отямившись від болю в чорних мажах (О. Назарук, «Роксолана»).
A) обручку;
Б) хустину – подарунок Стефана; .
B) срібний хрестик;
Г) зелений віночок.
3. Укажіть, як ставилися До Шептала бригадні коні (В. Дрозд, «Білий кінь Шептало»).
A) співчували;
Б)глузували;
B) обходили стороною;
Г) недолюблювали.
4. Укажіть твір, до якого належить наведений фрагмент. «Тремке хвилювання, передвістя значимих справ, які ще належало здійснити на землі, гаря- чею хвилею хлюпнуло в груди, підняло мене на паморочну височінь, і дзвін в очах, тільки різке, яскраве прозріння…».
A) В. Дрозд «Білий кінь Шептало»;
Б) О. Назарук, «Роксолана»;
B) В. Дрозд «Ирій»;
Г) В. Самійленко «Патріоти».
5. Укажіть, коли мало відбутися весілля Роксолани і Стефана (О. Назарук, «Роксолана»).
A) узимку 1518 року;
Б) у творі про це не сказано;
B) улітку 1518 року;
Г) навесні 1517 року.
6. Назвіть головну думку поезії В. Самійленка «Патріоти».
A) головне в житті – вміння красиво говорити;
Б) головне в житті – знати свої права;
B) життєві принципи необхідно будувати на наукових засадах;
Г) готовність до самопожертви заради вітчизни без зайвих слів.
Середній рівень
Завдання 7-8 мають на меті встановлення відповідності між рядками. До кожного рядка, позначеного ЦИФРОЮ, доберіть відповідник, позначений БУКВОЮ
7. Установіть відповідність між поданим фрагментом і назвою твору.
A) «Це країна морозива в крихких хрускотливих відерцях, які обгризаєш, наче шкірку груші, аби потім надовше лишився в роті смак солодкого закрижавілого молока».
Б) «А справді, кому й що доведеш. Тільки собі гірше зробиш. Краще вже й надалі прикидатися сіреньким та покірненьким».
B) «Вбачались йому патріоти
Із купою слів голосних,
А поруч мільйони голоти,
І темність, і вбожество їх».
Г) «Тепер уже знала, що якби була послухала материнської волі, не була б пішла страшним шляхом ординським».
1. О. Назарук, «Роксолана»;
2. В. Самійленко, «Патріоти»;
3. В. Дрозд, «Білий кінь Шептало»;
4. В. Дрозд, «Ирій».
5. В. Самійленко, «Ельдорадо».
8. Установіть відповідність між портретною характеристикою та героєм, про якого йдеться.
A) «Мав чорні, як терен, блискучі, трохи зачервонілі очі, сильне чоло, матово-бліде обличча лагідного виразу, тонкий орлиний ніс, вузькі уста й завзяття коло них».
Б) «Маленький чоловічок, навіть не білий, а якийсь землисто-сірий, з брудними корявими ручиськами».
B) «Крізь легкий прозрачний кафтан з червоного шовку видніла сталева кольчуга. За поясом мав два острі ятагани, при боці криву шаблю, в руці звичайну палицю-кавулю. Бороду мав руду, аж червону, немов помальовану» .
Г) «Личко біле, як сніг, з таким відтінком, як у першого пупінка рози, а таіке лагідне, як у його матері…».
1. Хайреддін(«Роксолана»);
2. Сулейман («Роксолана»);
3. Роксолана («Роксолана»);
4. Степан («Білий кінь Шептало»).
5. Шептало (» Білий кінь Шептало «).
9. Поясніть значення вислову із твору В. Самійленка «Патріоти»:
«бачив душею Вкраїну» - _______________________________________
Достатній рівень
Дайте коротку відповідь.
10. Дайте визначення алегорії. Поясніть значення алегоричних образів у повісті В. Дрозда «Ирій».
Високий рівень
Завдання за вибором. Дайте повну розгорнуту відповідь.
11. Спираючись на власний життєвий досвід і знання художніх текстів, напишіть твір-мініатюру.
А) «Чи можна вважати мотиви поезії В. Самійленка «Патріоти» злободенними?».
Б) «Яке значення для розвитку людини має вміння зберегти власну індивідуальність?».

Треба ниписати своїми словами про що розповідається у поезії "Гамалія" ?

ГАМАЛІЯ

"Ой нема, нема ні вітру, ні хвилі
Із нашої України!
Чи там раду радять, як на турка стати, -
Не чуємо на чужині.

Ой повій, повій, вітре, через море
Та з Великого Лугу,
Суши наші сльози, заглуши кайдани,
Розвій нашу тугу.

Ой заграй, заграй, синесеньке море,
Та під тими байдаками,
Що пливуть козаки, тільки мріють шапки,
Та на сей бік за нами.

Ой боже наш, боже, хоч і не за нами,
Неси ти їх з України;
Почуємо славу, козацькую славу,
Почуємо - та й загинем".


Отак у Скутарі козаки співали;
Співали, сердеги, а сльози лились;
Лилися козацькі, тугу домовляли.
Босфор аж затрясся, бо зроду не чув
Козацького плачу; застогнав, широкий,
І шкурою, сірий бугай, стрепенув,
І хвилю, ревучи, далеко, далеко
У синєє море на ребрах послав.
І море ревнуло Босфорову мову
У Лиман погнало, а Лиман Дніпрові
Тую журбу-мову на хвилі подав.
Зареготався дід наш дужий,
Аж піна з уса потекла.
- Чи спиш, чи чуєш, брате Луже?
Хортице-сестро?.. - Загула
Хортиця з Лугом: - Чую! чую! -
І Дніпр укрили байдаки,
І заспівали козаки:


"У туркені по тім боці
Хата на помості.
Гай, гай! Море, грай,
Реви, скелі ламай!
Поїдемо в гості.

У туркені у кишені
Таляри, дукати.
Не кишені трусить -
Ідем різать, палить,
Братів визволяти.

У туркені яничари
І баша на лаві.
Гой ги! вороги!
Ми не маєм ваги!
Наша воля й слава!"


Пливуть собі, співаючи;
Море вітер чує.
Попереду Гамалія
Байдаком керує.
Гамалію, серце мліє:
Сказилося море.
Не злякає! - і сховались
За моряні гори.

Дрімає в гаремі - в раю Візантія
І Скутар дрімає. Босфор клекотить,
Неначе скажений; то стогне, то виє:
Йому Візантію хочеться збудить.
- Не буди, Босфоре, буде тобі горе;
Твої білі ребра піском занесу,
У мул поховаю!.. - реве синє море: -
Хіба ти не знаєш, яких я несу
Гостей до султана?.. - Так море спиняло
(Любило завзятих усатих слав'ян).
Босфор схаменувся. Туркеня дрімала.
Дрімав у гаремі ледачий султан.
Тільки у Скутарі, в склепу, не дрімають
Козаки сердеги. Чого вони ждуть?
По-своєму бога в кайданах благають,
А хвилі на той бік ідуть та ревуть.


"О милий боже України,
Не дай пропасти на чужині,
В неволі вольним козакам!
І сором тут, і сором там -
Вставать з чужої домовини,
На суд твій праведний прийти,
В залізі руки принести
І перед всіми у кайданах
Стать козакові..." - Ріж! і бий!
Катуй невіру-бусурмана! -
Кричать за муром. Хто такий?
Гамалію, серце мліє.
Скута р скаженіє.
- Ріжте! бийте! - на фортеці
Кричить Гамалія.
Реве гарматами Скутара -
Ревуть, лютують вороги.
Козацтво преться без ваги -
І покотились яничари.
Гамалія по Скутарі -
По пеклу гуляє,
Сам хурдигу розбиває,
Кайдани ламає.
- Вилітайте, сірі птахи,
На базар до паю! -
Стрепенулись соколята,
Бо давно не чули
Хрещеної тії мови.
І ніч стрепенулась:
Не бачила, стара мати,
Козацької плати.
Не лякайся, подивися
На бенкет козачий.
Темно всюди, як у будень,
А свято чимале.
Не злодії з Гамалієм
Їдять мовчки сало
Без шашлика. - Засвітимо! -
До самої хмари
З щоглистими кораблями
Палає Скутара.
Візантія пробуркалась,
Витріщає очі,
Переплива на помогу,
Зубами скрегоче.

Реве, лютує Візантія,
Руками берег достає;
Достала, зикнула, встає -
І на ножах в крові німіє.
Скутар, мов пекло те, палає;
Через базари кров тече,
Босфор широкий доливає.
Неначе птахи чорні в гаї,
Козацтво сміливе літає:
Ніхто на світі не втече!
Огонь запеклих не пече.
Руйнують мури; срібло, злото
Несуть шапками козаки
І насипають байдаки.
Пала Скутар, стиха робота,
І хлопці сходяться; зійшлись.
Люльки з пожару закурили,
На байдаки - та й потягли,
Рвучи червоні гори-хвилі.
Пливуть собі, ніби з дому,
Так буцім гуляють,
Та - звичайне, запорожці -
Пливучи співають:


"Наш отаман Гамалія,
Отаман завзятий,
Забрав хлопців та й поїхав
По морю гуляти;
По морю гуляти,
Слави добувати,
Із турецької неволі
Братів визволяти.
Ой приїхав Гамалія
Аж у ту Скутару.
Сидять брати-запорожці,
Дожидають кари.
Ой як крикнув Гамалія:
- Брати! будем жити,
Будем жити, вино пити,
Яничара бити,
А курені килимами,
Оксамитом крити! -
Вилітали запорожці
На лан жито жати;
Жито жали, в копи клали,
Гуртом заспівали:
"Слава тобі, Гамалію,
На ввесь світ великий,
На ввесь світ великий,
На всю Україну,
Що не дав ти запорожцям
Згинуть на чужині!"


Пливуть, співаючи; пливе
Позад завзятий Гамалія:
Орел орлят мов стереже;
Із Дарданеллів вітер віє,
А не женеться Візантія;
Вона боїться, щоб Чернець
Не засвітив Галату знову,
Або гетьман Іван Підкова
Не кликнув в море на ралець .
Пливуть собі, а з-за хвилі
Сонце хвилю червонить:
Перед ними море миле
Гомонить і клекотить.

Гамалію, вітер віє...
Ось... ось... наше море!..
І сховалися за хвилі -
За живії гори.

Ярослав розумний, сів. Святополком окаянним Все зруйноване було. Бідувало бідне місто, Бідувало і село. І усю свою увагу Ярослав звернув на лад. І небавом Україна Зацвіла, як пишний сад. І небавом знову люде Багатіти почали, І Дніпром човни чужинців Знову в Київ поплили. Греки, німці, італійці, Чехи, угри — всі ішли, Купували, продавали І у Києві жили. Так живий, шумливий Київ Царгородом другим став. Як про друга, як про сина Дбав про його Ярослав. Оточив його валами, Ровом, мурами обвів. Укріпив його, оздобив І препишний двір завів. До палат ішли невпинно Чужоземні посланці, Князь сидів на пишнім троні З грізним берлом у руці. І, допущені до князя, Низько кланялись посли, І до ніг дари складали, Що з чужини принесли. В час бенкету на бандурах, Гуслях, різних сопілках Грали весело музики; Вина пінились в чарках. Співаки пісні співали, Скоморохи, штукарі, Розважаючи чужинців, Метушились у дворі. Після ситого обіду Всі виходили з палат Подивитись на верблюдів, На муштрованих звірят. І в Європі честю мали Королі, князі, царі Поріднитись з Ярославом, Побувати у дворі. Але мудрість Ярослава Вся була в його ділах, У державнім будівництві, Владі, устрою, в судах. Щоб не нищити народу І народного майна, Не хотів він воювати, Не тягла його війна. Він прогнав лише поляків І, щоб ворог тихшим став, Він твердиню понад Сяном — Ярославль свій збудував. Та ходив на печенігів І черкесів під Кавказ, Що на нашу Україну Нападали раз у раз. Та з Редедею касозьким Ярославів брат Мстислав Бивсь хоробро в поєдинку І Редедю подолав. Наш співець Боян великий, Найславніший із співців, Сплів йому вінок безсмертний Із пісень безсмертних слів. Пролетіли дні короткі... Перед смертю Ярослав Всіх своїх синів покликав І з любов'ю проказав: «Вас я, діти, покидаю, Йду я в ліпшу сторону, Але, діти, пам'ятайте Мою заповідь одну: Не сваріться,_ жийте в згоді: Тільки мир збере усе, А незгода, наче вітер, Все по полю рознесе. Як не будете всі разом Йти до спільної мети, Ви, державу зруйнувавши Подастеся у світи. Ви розгубите ту землю, Що придбали вам батьки, І тинятиметесь всюди, Як вигнанці й жебраки». Та недовго пам'ятали Діти мудрий заповіт, А нащадки Ярослава Осміяли на весь світ...