Що хотив передати Шевченко у своих твораз

гнiздечку,

знати,

все у світі

по-своєму

знову назвати.

Я назвав би

волошку

тоді

голубинка,

щоб дорослі

ще більше

її полюбили.

А хлоп'ят і дівчат

я б назвав

любенята,

щоб іще веселіше

було їм гуляти.

Я б ласкаву тополю

назвав

лопотуля,

щоб вона для птахів

дарувала притулок.

А бабусю

назвав би тоді я

любуся,

щоб світилася ніжністю

кожна бабуся.

І цвіли б любенят

голубинкові очі,

і любусі

гуляли б із ними

охоче,

а над ними

співала б собі

лопотуля,

і цю пісню її

всі б навколо почули!..

Та речей безіменних

на світі нема.

жаль, що є вже

для всього

давно імена...

Ріс собі на світі хлопчик. І дуже люди того хлопця любили, бо умів
він співати, як ніхто на світі. Вечорами, після денної роботи, коли
можна було трохи спочити, сходилися старі й малі послухати пісню. Кожен,
хто чув хоч раз той спів, ніби набирав у груди сили й снаги, ніби пив
живу воду з цілющого джерела. Співав хлопець про сонце, про квіти-трави,
про землю. І кожна його пісня славила рідний край. Ті пісні хлопчина
складав сам. А коли в нього питали, як це йому вдається, відповідав, що
все те — від квітів, дерев, води, птахів та звірів.
Якось прийшло в цей край лихо. Про співучого хлопчика прочули злі
вороги й вирішили викрасти його. Темної ночі, коли він наслухав пісню
місячного сяйва, щоби потім переспівати його людям, схопили вони його й
понесли в свої землі. Володар тої країни хотів мати співучого раба. Та
хлопець йому не співав. Просили його — мовчав, били — мовчав. Тільки
одного разу, змучений вкрай, завів тужну-тужну пісню. Від тої пісні
німіли люди, а каміння плакало. Була вона про розлуку з рідною стороною.
Злий володар наказав відвезти хлопчика в його землю і, якщо він там
співатиме, убити. Тільки-но ступив хлопчик на рідну землю, одразу в
нього вирвалася пісня.
Котрийсь із ворогів замахнувся шаблюкою, щоб виконати наказ володаря,
але шабля свиснула в повітрі, а хлопця не стало. Лише в зеленій траві
застрибало маленьке чорненьке створіння. І задерикувато заспівало.
Відтоді й повелися на нашій землі веселі цвіркуни. їхні пісні
славлять рідну землю, звеселяють смутних. А хто понад усе любить
батьківщину, той чує в пісні маленького цвіркуна слова про красу нашої
землі.

Вітрячок весело обертався на високому пагорбку, мов горобчик, вимахував крильцями, висвистував свою довгу й одноманітну пісеньку:
Я швидесенький Вітряк,
обертаюсь так і сяк.
І мене ніхто й на мить
не посміє зупинить!
І раптом Вітрячок зупинився.
— Дивно,— проказав він уголос,— що це зі мною трапилося?
— Нічого особливого,— озвався поряд дядько Вітер,— просто я ліг на шовкову траву відпочити.
— Ти хто такий?
— Той, хто допомагає тобі обертатися. Звуся я Вітер.
— Не чув про такого! — невдоволено проказав Вітрячок.
— До речі, від мене походить і твоє ім'я: Вітрячок. Правда, схожі?
— Та я зараз!.. Та я...
— Якщо ти, Вітрячку, збираєшся залякати мене, тоді я змушений буду полетіти геть. А ти служитимеш сідалом для галок і горобців.
— Та я... Я, дядьку Вітре, хотів би вибачитися перед вами за свої слова... Перепочили трошки, то, може, продовжимо свою роботу? До того ж у мене навіть пісня нова народилася:
Ми — єдина сім'я:
дядько Вітер і я,
і ніхто зупинить
нас не зможе й на мить!
З того часу...

ПРОДОВЖИТИ РОЗПОВІДЬ

Доведи що твір Олександра Олеся "Микита Кожумяка" сучасний і нині.

Помогите, очень надо. Я знаю что сложно.

Буквально 7-9 предложений. Я дополню сам

Или хоть идею киньте, СРОЧНО НУЖНО!