Пересказ "У Качанівці"

Та, ой, як крикнув же та козак Сірко.

Та, ой, на своїх же, гей, козаченьків:

«Та сідлайте ж ви коней, хлопці-молодці,

Та збирайтеся до хана у гості!»


Та туман поле покриває.

Гей, та Сірко з Січі та виїжджає.

Гей, та ми думали, та ми ж думали.

Що то орли та із Січі вилітали, —

Аж то військо та славне Запорозьке

Та на Кримський шлях з Січі виїжджало.


Та ми ж думали, ой, та ми ж думали,

Та що сизий орел по степу літає, —

Аж то Сірко на конику виїжджає.

Гей, ми ж думали, ой, та ми ж думали,

Та що над степом та сонечко сяє. —

Аж то військо та славне Запорозьке


Та на вороних конях у степу виграває.

Та ми думали, ой, та ми ж думали.

Що то місяць в степу, ой, зіходжає, —

Аж то козак Сірко, та козак же Сірко

На битому шляху на татар оступає.

Спираюсь на лікті, кидаю погляд на річку, аж туди, де вона вибігае з-за погорба, напружено дивлюсь і бачу: пливе...пливе човник. Тихо прямує під вербами, поминае стрівці водяних лілей, безшумно виходить на плесо, ані хлюпне, ані бовтне веслом. Сонце всипало річку блискітками і човник пливе, як місяць між зорями, і хтось підгрібає веслом, править до нашого берега.

Ярослав розумний, сів. Святополком окаянним Все зруйноване було. Бідувало бідне місто, Бідувало і село. І усю свою увагу Ярослав звернув на лад. І небавом Україна Зацвіла, як пишний сад. І небавом знову люде Багатіти почали, І Дніпром човни чужинців Знову в Київ поплили. Греки, німці, італійці, Чехи, угри — всі ішли, Купували, продавали І у Києві жили. Так живий, шумливий Київ Царгородом другим став. Як про друга, як про сина Дбав про його Ярослав. Оточив його валами, Ровом, мурами обвів. Укріпив його, оздобив І препишний двір завів. До палат ішли невпинно Чужоземні посланці, Князь сидів на пишнім троні З грізним берлом у руці. І, допущені до князя, Низько кланялись посли, І до ніг дари складали, Що з чужини принесли. В час бенкету на бандурах, Гуслях, різних сопілках Грали весело музики; Вина пінились в чарках. Співаки пісні співали, Скоморохи, штукарі, Розважаючи чужинців, Метушились у дворі. Після ситого обіду Всі виходили з палат Подивитись на верблюдів, На муштрованих звірят. І в Європі честю мали Королі, князі, царі Поріднитись з Ярославом, Побувати у дворі. Але мудрість Ярослава Вся була в його ділах, У державнім будівництві, Владі, устрою, в судах. Щоб не нищити народу І народного майна, Не хотів він воювати, Не тягла його війна. Він прогнав лише поляків І, щоб ворог тихшим став, Він твердиню понад Сяном — Ярославль свій збудував. Та ходив на печенігів І черкесів під Кавказ, Що на нашу Україну Нападали раз у раз. Та з Редедею касозьким Ярославів брат Мстислав Бивсь хоробро в поєдинку І Редедю подолав. Наш співець Боян великий, Найславніший із співців, Сплів йому вінок безсмертний Із пісень безсмертних слів. Пролетіли дні короткі... Перед смертю Ярослав Всіх своїх синів покликав І з любов'ю проказав: «Вас я, діти, покидаю, Йду я в ліпшу сторону, Але, діти, пам'ятайте Мою заповідь одну: Не сваріться,_ жийте в згоді: Тільки мир збере усе, А незгода, наче вітер, Все по полю рознесе. Як не будете всі разом Йти до спільної мети, Ви, державу зруйнувавши Подастеся у світи. Ви розгубите ту землю, Що придбали вам батьки, І тинятиметесь всюди, Як вигнанці й жебраки». Та недовго пам'ятали Діти мудрий заповіт, А нащадки Ярослава Осміяли на весь світ...