Твір на тему "мотив нещасливого кохання у родинно-побутових піснях"?

+ 0 -

Cadim123

22 марта 2016 г., 22:59:30 (8 лет назад)

  Найчисленнішу групу серед родинно-побутових пісень становлять пісні про кохання, сповнені особливої краси, щирості почуттів молодих сердець. Вони є вершиною народної поезії і, як писав М. Стельмах, «душею народу, безмежним полем, заквітчаним людськими надіями, чистими поривами до щастя і чистою сльозою на віях дівочих...». Особливу популярність і любов серед українців та інших народів світу здобули такі пісні: «Місяць на небі, зіроньки сяють», «Чорнії брови, карії очі», «Ой ти, місяцю, я зіронька ясная», «Туман яром, туман долиною», «Ой у полі дві тополі», «Чом ти не прийшов...», «На городі верба рясна», «Цвіте терен, цвіте терен», «Ой гиля-гиля, гусоньки, на став», «Ой у лузі калина стояла», «Ой чий то кінь стоїть» та багато інших. Це здебільшого пісні про розлуку люблячих сердець, про нещасливе кохання.
     Пройнята почуттям кохання, пісня опоетизовувала й природу рідного краю, яка була невід'ємною її частиною, джерелом краси почуттів: «Цвіте терен, // Листя опадає»; «Місяць на небі, зіроньки сяють»; «В кінці греблі шумлять верби,//Що я насадила». Як правило, пісня про кохання починається поетичним пейзажем: зверніть увагу на поданий у попередньому абзаці перелік назв пісень.Шедевром світової народної лірики вважають пісню «Місяць на небі, зіроньки сяють». У ній переважає мотив торжества кохання, незважаючи на тимчасову розлуку молодої пари. Пісня про любов, «мила», «люба», що лине з уст закоханої дівчини, вражає серце козака, який мліє від переповнення почуттів, — «серденько мре». Романтичний пейзаж на початку пісні («Місяць на небі, зіроньки сяють, // Тихо по морю човен пливе») підкреслює красу кохання. У ній наявні традиційні народнопоетичні символи, які підсилюють змістове навантаження твору: місяць — символ циклічного ритму часу, вічності, козака, батька;зіроньки, зоря — символ дівчини-красуні, кохання, доброї душі, нового щасливого життя;човен — символ життєвої долі, розлуки, прощання.Учені вважають, що пісня «Місяць на небі, зіроньки сяють» належить до пісень літературного походження й написана невідомим автором.
     Головний мотив пісні «Цвіте терен, цвіте терен» — нерозділене кохання молодої дівчини до парубка, який поїхав «іншої шукати». Драматизм почуття без взаємності підкреслюють засоби художньої виразності: художній паралелізм у першій строфі, антитеза («Хто в любові не знається,// Той горя не знає», «Іще очі не дрімали,//А вже сходить сонце»); слова-антоніми (цвіте — опадає, любов — горе). Це схвильований монолог дівчини, яка ділиться своїми переживаннями, розповідає історію кохання, зневаженого юнаком, «миленьким». Особливу щирість, емоційність і довірливість зображуваного створюють пестливі слова: вечероньки, нічки, кріселечко, віконця, миленький. Образи-символи цієї пісні мають уже трохи інший зміст: терен — символ перешкод, які треба подолати; сонце — вища космічна сила, центр буття, осяяння.
На початку XIX ст. автор славнозвісної «Енеїди», Іван Котляревський, чию творчість ви незабаром вивчатимете, переробив українську народну пісню «Сонце низенько, вечір близенько» й увів її до п'єси «Наталка Полтавка». Цей варіант потім поширився серед народу й став улюбленою піснею багатьох поколінь, яка вражає мелодійністю, задушевністю, глибиною почуттів. її неперевершено виконували Іван Козловський та Анатолій Солов'яненко.
Пісня — це схвильована сповідь закоханого юнака, подана у формі монологу. Твір невеликий за обсягом — усього три строфи, проте насичений багатими тропами, риторичними фігурами, які роблять його високомистецьким зразком. Пестлива лексика створює довірливу атмосферу зізнання ліричного героя: серденько, низенько, близенько,рученьки, біленькі. Підсилювальна частка («Ой як я прийду, тебе не застану») у поєднанні з поширеним звертанням («Моє серденько!»), епітетами («Згорну рученьки, згорну біленькі») і синонімами («Спішу до тебе, лечу до тебе») наголошують на силі кохання героя, його готовності загинути заради своєї милої. Народні ліричні пісні справили великий вплив на розвиток української художньої літератури. Вони були одним з основних джерел творчості Г. Сковороди й І. Котляревського, Т. Шевченка й І. Франка, М. Старицького й Лесі Українки, поетів XX ст.: А. Малишка, В. Сосюри, Д. Павличка, Б. Олійника, Л. Костенко, Д. Луценка та ін.